Page 21 - 11-Spichak

DOI: https://doi.org/10.15414/2020.9788055222974
О.С. Шпичак ‒ Застосування продуктів бджільництва, їх стандартизованих субстанцій
та апіпрепаратів в медицині, фармації та косметології

розпізнавання і запам’ятовування чужорідного агента та підключення потужних
засобів вродженого імунітету на заключному етапі процесу.
Система вродженого імунітету діє на основі запалення і фагоцитозу, а також
захисних білків (комплемент, інтерферони, фібронектин та ін.) Ця система реагує
лише на корпускулярні агенти (мікроорганізми, чужорідні клітини тощо) і
токсичні речовини, що руйнують клітини і тканини, вірніше , на корпускулярні
продукти цієї руйнації.
Друга і найбільш складна система набутого імунітету ґрунтується на
специфічних функціях лімфоцитів, клітин крові, які розпізнають чужорідні
макромолекули і реагують на них або безпосередньо, або виробленням захисних
білкових молекул (антитіл). Органи імунної системи ділять на первинні
(центральні) і вторинні (периферичні). До первинних (центральних) належать
вилочкові залози і сумка Фабриціуса, виявлена лише у птахів. У людини роль сумки
Фабриціуса виконує кістковий мозок, що постачає стовбурові клітини-
попередники лімфоцитів. Обидва центральних органи імунної системи є місцями
диференціювання популяцій лімфоцитів. Тимус постачає Т-лімфоцити
(тимусзалежні лімфоцити), а в кістковому мозку утворюються В-лімфоцити
(Bielory, 2004).
Набуті (вторинні) імунодефіцити зустрічаються набагато частіше за
первинні. Зазвичай вторинні імунодефіцити розвиваються на фоні дії на організм
несприятливих чинників довкілля або різних інфекцій. Як і у разі первинних
імунодефіцитів при вторинних імунодефіцитах можуть порушуватися або окремі
компоненти імунної системи, або вся система в цілому. Більшість вторинних
імунодефіцитів (окрім імунодефіциту, викликаного ВІЛ-інфекцією) є оборотними і
добре піддаються лікуванню. Нижче розглянемо детальніше значення різних
несприятливих чинників у розвитку вторинних імунодефіцитів, а також принципи
їх діагностики і лікування.
Як і первинні, так і вторинні імунодефіцити можуть бути обумовлені
порушенням функції однієї з основних систем імунітету: гуморальної (В-системи),
клітинної (Т-системи) системи фагоцитів, системи комплементу або декількох
(комбіновані дефекти).
Набутий (вторинний) імунодефіцитний стан – це порушення імунної системи,
що розвиваються в постнеонатальному періоді або у дорослих і не є результатом
генетичних дефектів.
Таким чином, під терміном «вторинний (набутий) імунодефіцит» слід
розуміти порушення імунітету, які виникають в результаті соматичних та інших
хвороб, а також інших чинників і мають клінічні прояви.
Набутий (вторинний) імунодефіцит – це клініко-імунологічний синдром: а)
що розвинувся на фоні раніше нормально функціонуючої імунної системи;
б) що характеризується стійким значним зниженням кількісних і функціональних
показників специфічних і/або неспецифічних чинників імунорезистентності;
в) є зоною ризику розвитку хронічних інфекційних захворювань, аутоімунної
патології, алергічних хвороб і пухлинних новоутворень.
З такого визначення поняття набутого (вторинного) імунодефіциту
витікають такі його особливості.
1. Порушення в системі імунітету дійсно вторинні і з’являються на фоні раніше
нормального здоров’я, як в клінічному, так і в імунно-лабораторному відношенні.
Це можна з’ясувати у бесіді з хворим.

21