Page 41 - 11-Spichak

DOI: https://doi.org/10.15414/2020.9788055222974
О.С. Шпичак ‒ Застосування продуктів бджільництва, їх стандартизованих субстанцій
та апіпрепаратів в медицині, фармації та косметології

Кістозні вугри – запалення у вигляді «мішечків» із рідким або напіврідким
вмістом, більші, ніж пустули. Кістозні акне викликають біль у пацієнта та гостре
запалення тканин, хоча розташовані не так глибоко, ніж модуси. Після них
залишаються рубці та шрами (Cordain et al., 2002).
4.2. Терапія вугрової хвороби хіміотерапевтичними засобами
Виходячи з вищенаведеного вугрова хвороба потребує особливого
комплексного підходу до лікування, що полягає в місцевій і загальній терапії.
На сьогодні при лікуванні вугрової хвороби використовується досить велика
кількість різних препаратів. Їх застосування і вибір методів лікування мають
здійснюватися на основі:
 етіологічної терапії, яка визначається результатами бактеріологічних
досліджень гнійного вмісту елементів вугрового висипу й антибіотикограм;
 патогенетичної терапії, яка повинна базуватися на даних анамнезу
(спадкова схильність, тривалість і чинники, що впливають на перебіг
захворювання – характер і ефективність раніше проведеного лікування). У жінок
необхідно зібрати докладний анамнез (Thielitz et al., 2008).
Вибір форм і методів терапії залежить від клінічної форми захворювання. Не
існує єдиної класифікації ступенів тяжкості перебігу вугрової хвороби. Однак
більшість дослідників виділяє три ступеня:
 легкий – наявність закритих і відкритих комедонів практично без ознак
запалення. При легкому ступені можлива наявність менше 10 папульозно-
пустульозних елементів на шкірі обличчя;
 середній – від 10 до 40 папульозно-пустульозних елементів;
 тяжкий – більше 40 папульозно-пустульозних елементів, а також
абсцедивні, флегмонозні (вузловато-кістозні) або конглобатні вугри.
Отже, препарати мають усувати патологічну кератинізацію, пригнічувати
секрецію шкірного сала й обмежувати розмноження і активність анаеробних
коринебактерій.
Цим вимогам відповідають дві групи препаратів місцевої дії: кератолітичні й
антимікробні.
Для лікування легкого ступеня призначають один із сучасних засобів для
зовнішньої терапії. Пацієнти, які страждають на середньотяжку або тяжку форму
акне, потребують не лише зовнішнього, але й перорального лікування (Whitney and
Alan, 2011).
Бензоїлпероксид (бензакне, десквам, окси 5, 10, оксигель) використовується
в дерматології понад 20 років. Препарати випускаються у вигляді кремів, гелів
(концентрація бензоїлпероксиду – 2,5 – 10 %) (Нікітіна, Баранова, 2012).
Антибактеріальний препарат, на відміну від інших антимікробних засобів, не
розвиває толерантності з боку коринебактерій, оскільки його дія ґрунтується на
підвищенні в середовищі концентрації вільного кисню, який викликає різке
припинення метаболізму Corynebacterium acnes і виявляє десквамативну дію.
Можливі побічні дії: печіння, свербіж шкіри.
Третиноїн (айрол, атредерм, локацид, ретин-А) призначається зовнішньо при
непереносимості або неефективності бензоїлпероксиду. Кислота вітаміну А
(третиноїн) була уведена в дерматологічну практику на початку 1970-х років і
сприяла істотному прогресу в терапії вугрової хвороби (Thielitz et al., 2008). Виявляє
нормалізувальну дію на процеси зроговіння епідермісу і відновлення сполучної
тканини. Препарати випускаються в концентрації активної речовини від 0,01 до 0,1
% у вигляді кремів, гелів або розчинів.

41