Page 59 - 11-Spichak

DOI: https://doi.org/10.15414/2020.9788055222974
О.С. Шпичак ‒ Застосування продуктів бджільництва, їх стандартизованих субстанцій
та апіпрепаратів в медицині, фармації та косметології

одну фазу секреції, високий рівень пепсину в І або ІІ фазу, нормальні або знижені
показники стану слизового бар’єру.
При вагусному варіанті показники кислотної продукції, абсолютний вміст
загальних та вільних кислот є нормальним або дещо зниженим.Рівень пепсину і
базальний об’єм шлункового соку підвищені, показники стану слизового бар’єру
нормальні або знижені. При атрофічному варіанті значно знижені показники
кислотної і пепсинової продукції, в слизовій оболонці шлунка відмічаються
атрофія и метаплазія. У хворих зі змішаними варіантами (в тому числі з
нормальною секрецією) в секреторному профілі присутні ознаки вищезазначених
варіантів (вагусноатрофічний, гіперсекреторний, центральновагусний та інше).
Тривалий час вважалось, що основною причиною виникнення ВХШДК
вважається ураження шлунку мікроорганізмами роду Helicobacter Рilori (HP), які є
етіологічним фактором у розвитку виразкового процесу в шлунку і в
дванадцятипалій кишці (Zou et al., 2009). Однак, як показують результати
досліджень останніх років, HP не є єдиною причиною виникнення виразкового
дефекту в шлунку і дванадцятипалій кишці. Вони не проявляють високу
інвазивність і в 70% не викликають будь-яких уражень слизової
гастродуоденальної зони. Також, є відомості про те, що на частку виразкової
хвороби, асоційованої з HP, припадає 70-80 % дуоденальних виразок і 50-60%
шлункових, а частота рецидивів за останні 6 місяців у хворих після ерадикації HP
становить близько 20 %.
Зростання захворюваності ВХШДК відбувається починаючи з 18-25 роківі
досягає максимуму в 35-40 років (62,6 %), а до 40років ВХШДКвідзначається у 74,6
% хворих. З вікомтакож збільшується число хворих зі шлунковою локалізацією
виразки, особливо серед жінок, і зростаєризик розвитку ускладнень (Delaney et al.,
2008).
Ерадикаційна терапія при виразковій хворобі є необхідним лікувальним
заходом, і обґрунтованість її використання при цьому захворюванні базується на
очевидних наукових фактах. Результати аналізу літературних джерел свідчать про
те, що знищення інфекції HP радикально змінює перебіг захворювання,
запобігаючи його рецидивам, оскільки антихелікобактерна терапія
супроводжується успішним загоєнням виразки (Abd Ellatif et al., 2013). Причому
даний ефект обумовлений не тільки активними противиразковими компонентами
ерадикаційних схем, але і власне ліквідацією мікроорганізмів роду HP, що
супроводжується нормалізацією процесів проліферації і апоптозу в
гастродуоденальній слизовій оболонці.
Застосування антибіотиків в антихелікобактерній терапії сприяє розвитку
дисбактеріозу товстої кишки. Антибактеріальні препарати значно пригнічують не
тільки патогенну мікробну флору, але і зростання нормальної мікрофлори в
товстій кишці. В результаті розмножуються мікроорганізми, що потрапили ззовні,
або ендогенні види, стійкі до лікарських препаратів (стафілококи, протей,
дріжджові гриби, ентерококи, синьогнійна паличка тощо).
На даний час відзначається збільшення числа осіб із супутніми
захворюваннями органів травлення, які вимагають одночасного призначення ряду
лікарських препаратів, в тому числі нестероїдних протизапальних засобів, які
мають протипоказання і обмеження до застосування та не завжди запобігають
розвитку рецидиву захворювання після їх відміни (Ayala et al., 2014).
Останнім часом в лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту також
широко застосовують пре- і пробіотики (Слободянюк, Івченко, 2009). Ряд авторів у

59